26 травня 2022 р.
Добрий день! Шановні учні, сьогодні пропоную нам опрацювати тему:
Традиції та побут української сім'ї
1.Опрацюйте матеріали ст. 274-276
2. Родина.
Станом на початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімким розвитком технологій виробництва та процесами модернізації, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки, зростанням освіченості тощо. Зміни в побуті обумовили певні зрушення й у звичаях і традиціях українського населення.
Наприкінці XIX ст. зміни призвели до остаточного розпаду великих патріархальних родин, які під одним дахом об’єднували декілька поколінь і сімей. Головою та розпорядником усіх господарських робіт у сім’ї був батько. Іноді старший син ще за життя батька отримував право вести господарство. Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що отримували рівні частки, за винятком молодшого. Йому належала більша частка, якщо з ним залишалися жити старі батьки після розділу.Особисту власність жінки становило тільки майно, що входило в посаг. Виховання та догляд за дитиною були обов'язком матері, однак їй часто доводилося на весь день залишати малюків на старших дітей або зовсім без нагляду. Дитину рано починали годувати однаковою з дорослими їжею.
3.Сімейні звичаї та обряди.
Батьки прагнули рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався з 16 років, для хлопця — із 18 років). У шлюб у більшості випадків вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні родини майже ніколи не родичалися з біднотою та змушені були миритися хіба тільки з прийняттям зятя. Весільний обряд складався з декількох основних частин, кожна з яких мала своє значення. Весілля справляли зазвичай у певний час весни, осені та зими, вільний від польових робіт.
Весіллю передувало сватання нареченої. Через два тижні після сватання влаштовували так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в більш урочистій обстановці, у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв та обрядів: спів ритуальних пісень, пов’язування рушниками тощо. Відмова від весілля після заручин була неможливою, а якщо таке траплялося, то постраждала сторона отримувала компенсацію за витрати і «за образу».Головним у всьому весільному дійстві було виконання основних весільних обрядів, що складали саме весілля та проходили, як правило, у неділю. У цей день відбувалися розплітання коси в нареченої, покривання її голови, викуп, посад, прощання з родичами, розділ короваю та вінчання в церкві. Весілля було не лише сімейним святом. У ньому брали участь не тільки родичі наречених, а й більшість односельців.
Численними звичаями та обрядами супроводжувалося й таке сімейне торжество, як народження дитини. У сім’ї відзначали родини відразу ж після народження дитини, і хрестини — після її хрещення в церкві. На родинах велику роль відігравала бабка-повитуха — розпорядниця пологовими обрядами, які символізували побажання здоров’я та щасливого життя новонародженому. На хрестинах така роль належала кумам. Через рік у кожній селянській родині відзначалися пострижини — річниця від дня народження дитини. Суть обряду полягала в тому, що хрещений батько вистригав у дитини на голові хрест.
4. Міська родина
Значна частина міських українських сімей намагалася зберегти зв’язок із селом, мала присадибне господарство. Це пояснюється тим, що вони боялися відірватися від свого попереднього звичного соціального середовища. Крім того, більшість українців становили некваліфіковану робочу силу, що отримувала мізерну платню, якої ледь вистачало на прожиття. Як правило, чоловіки отримували вищу заробітну плату, ніж жінки. Натомість, як і в селі, жінка мала виконувати ще багато хатньої роботи, доглядати за дітьми. Важким було для жінки-робітниці й материнство.
Домашнє задання: Опрацювати ст.274-276
До побачення!
1.Опрацюйте матеріали ст. 274-276
2. Родина.
Станом на початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімким розвитком технологій виробництва та процесами модернізації, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки, зростанням освіченості тощо. Зміни в побуті обумовили певні зрушення й у звичаях і традиціях українського населення.
Наприкінці XIX ст. зміни призвели до остаточного розпаду великих патріархальних родин, які під одним дахом об’єднували декілька поколінь і сімей. Головою та розпорядником усіх господарських робіт у сім’ї був батько. Іноді старший син ще за життя батька отримував право вести господарство. Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що отримували рівні частки, за винятком молодшого. Йому належала більша частка, якщо з ним залишалися жити старі батьки після розділу.Особисту власність жінки становило тільки майно, що входило в посаг. Виховання та догляд за дитиною були обов'язком матері, однак їй часто доводилося на весь день залишати малюків на старших дітей або зовсім без нагляду. Дитину рано починали годувати однаковою з дорослими їжею.
3.Сімейні звичаї та обряди.
Батьки прагнули рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався з 16 років, для хлопця — із 18 років). У шлюб у більшості випадків вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні родини майже ніколи не родичалися з біднотою та змушені були миритися хіба тільки з прийняттям зятя. Весільний обряд складався з декількох основних частин, кожна з яких мала своє значення. Весілля справляли зазвичай у певний час весни, осені та зими, вільний від польових робіт.
Весіллю передувало сватання нареченої. Через два тижні після сватання влаштовували так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в більш урочистій обстановці, у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв та обрядів: спів ритуальних пісень, пов’язування рушниками тощо. Відмова від весілля після заручин була неможливою, а якщо таке траплялося, то постраждала сторона отримувала компенсацію за витрати і «за образу».Головним у всьому весільному дійстві було виконання основних весільних обрядів, що складали саме весілля та проходили, як правило, у неділю. У цей день відбувалися розплітання коси в нареченої, покривання її голови, викуп, посад, прощання з родичами, розділ короваю та вінчання в церкві. Весілля було не лише сімейним святом. У ньому брали участь не тільки родичі наречених, а й більшість односельців.
Численними звичаями та обрядами супроводжувалося й таке сімейне торжество, як народження дитини. У сім’ї відзначали родини відразу ж після народження дитини, і хрестини — після її хрещення в церкві. На родинах велику роль відігравала бабка-повитуха — розпорядниця пологовими обрядами, які символізували побажання здоров’я та щасливого життя новонародженому. На хрестинах така роль належала кумам. Через рік у кожній селянській родині відзначалися пострижини — річниця від дня народження дитини. Суть обряду полягала в тому, що хрещений батько вистригав у дитини на голові хрест.
4. Міська родина
Значна частина міських українських сімей намагалася зберегти зв’язок із селом, мала присадибне господарство. Це пояснюється тим, що вони боялися відірватися від свого попереднього звичного соціального середовища. Крім того, більшість українців становили некваліфіковану робочу силу, що отримувала мізерну платню, якої ледь вистачало на прожиття. Як правило, чоловіки отримували вищу заробітну плату, ніж жінки. Натомість, як і в селі, жінка мала виконувати ще багато хатньої роботи, доглядати за дітьми. Важким було для жінки-робітниці й материнство.
Домашнє задання: Опрацювати ст.274-276
До побачення!
Немає коментарів:
Дописати коментар